Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

     Щороку в четверту суботу листопада в Україні та за кордоном – у середовищі української діаспори, відбуваються жалобні заходи, поминальні панахиди, реквієми, тематичні виставки  з метою вшанування на належному рівні жертв Голодомору 1932-1933 років – геноциду українського народу та масових голодів 1921-1923 та 1946-1947 років.  Усі прихиляють коліна перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії XX століття, присвячувались заходи, які були проведені у закладі класними керівниками: виховна година «Пам’ятаймо  жертв голодомору 1932-33 рр.» (Новосад Г.С.), година історичної пам’яті «Україна пам’ятає » (Голодомор 1933 р.) (Петровська А.А., Кавуза Н.С.)

Педагогом-організатором Довгаль В.В. з учнями 7 класу було проведено виховний захід «Пам’яті жертв Голодомору», на якому  учні із запаленими свічками пом’янули хвилиною мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії, розповідали  спогади очевидців, читали поезії, виготовляли незабудьки,  переглянули  відеофільм «Злам».

Трагічна пам’ять про Голодомор — то як чорний колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України штучне, насильницьке винищення людей.